господар
ГОСПО́ДАР, я, ч.
1. Той, хто займається господарством, хто веде господарство; хазяїн (у 2 знач.).
Ні, таки з пана поганий господар. Пропадало добро без хазяйського ока (М. Коцюбинський);
Піклуючись про майбутній врожай, добрі господарі слідом за комбайнами лущать стерню, вчасно орють ґрунт під озимину (з газ.).
2. чого і без дод. Те саме, що вла́сник 1.
Не той господар землі, що по ній бродить, а той, хто по ній за плугом ходить (примовка);
Що значить – в якомусь куточку Бути господарем справжнім, хоча б і тісненького ґрунту (М. Зеров);
// Приватний наймач робочої сили; хазяїн (у 1 знач.).
Заходила в Дем'янівку, .. дуже жадалось мені побачити своїх перших господарів (Марко Вовчок);
Ой ще бурлак не стелився, Вже господар причепився: “Вставай, бурлак, годі спати, Вже час воли в поле гнати” (І. Франко);
// Заможний селянин.
– Ви, Петре, тепер господар на все село, ніби князь! (І. Нечуй-Левицький);
За селом, на горі, в підперезаному тополями хуторі, жив господар на всю губу – богобоязливий церковний староста Кіндрат Комар (О. Ковінька).
3. чого, чому, перен. Повновладний розпорядник.
– Чому ти говориш зі мною? Говори з нею, вона сама господар своїм почуттям (Є. Гуцало).
4. Глава сім'ї, господарства; хазяїн (у 3 знач.).
Господар з господинею частують гостей (Леся Українка);
На хутір приїхав .. Верига з дочкою. Такому гостеві усі зраділи в домі, а найбільше господар (П. Панч).
◇ (1) Госпо́дар (пан) стано́вища – той, хто має здатність або можливість активно впливати на кого-, що-небудь, керувати кимсь, чимсь і т. ін. на власний розсуд; головний у чому-небудь.
Упоєний радістю перших перемог, він уже вірив тоді, що сам є господарем становища (О. Гончар);
Він вирішив обійти німця далеко з тилу, наблизитися до нього звідти, звідки той його не очікував, і самому стати господарем становища (П. Загребельний);
У словах великого князя звучав глум, і Заремба завагався. .. Цей поганий, тупоумний ковбан був паном становища (Юліан Опільський).
Словник української мови (СУМ-20)