господар
ГОСПО́ДАР, я, ч.
1. Той, хто займається господарством, хто веде господарство.
Ні, таки з пана поганий господар. Пропадало добро без хазяйського ока (Коцюб., II, 1955, 83);
Піклуючись про майбутній врожай, хороші господарі слідом за комбайнами лущать стерню, вчасно орють грунт під озимину (Рад. Укр., 29.VIII 1962, 1).
2. чого і без додатка. Те саме, що вла́сник 1.
Не той господар землі, що по ній бродить, а той, хто по ній за плугом ходить (Укр.. присл.., 1955, 69);
Робітники, які жили в злиднях, стали господарями фабрик і заводів (Корн., Разом із життям, 1950, 128);
// Приватний наймач робочої сили.
Заходила в Дем’янівку, .. дуже жадалось мені побачити своїх перших господарів (Вовчок, І, 1955, 13);
Ой ще бурлак не стелився, Вже господар причепився: «Вставай, бурлак, годі спати, Вже час воли в поле гнати» (Фр., XIII, 1954, 38);
// заст. Заможний селянин.
— Ви, Петре, тепер господар на все село, ніби князь! (Н.-Лев., II, 1956, 368);
За селом, на горі, в підперезаному тополями хуторі, жив господар на всю губу — богобоязливий церковний староста Кіндрат Комар (Ковінька, Кутя.., 1960, 23).
3. чого, перен. Повновладний розпорядник.
Ставши господарем своєї долі, український народ за роки Радянської влади перетворив свою землю в квітучий індустріально-колгоспний край (Ком. Укр., 11, 1967, 5);
Він вирішив обійти німця далеко з тилу, наблизитися до нього звідти, звідки той його не очікував, і самому стати господарем становища (Загреб., Європа 45, 1959, 51).
4. Глава сім’ї, господарства.
Господар з господинею частують гостей (Л Укр., III, 1952, 730);
На хутір приїхав.. Верига в дочкою. Такому гостеві усі зраділи в домі, а найбільше господар (Панч, Гомон. Україна, 1954, 5).
Словник української мови (СУМ-11)