гостити
ГОСТИ́ТИ, гощу́, гости́ш, недок., розм.
1. кого чим і без прям. дод. Те саме, що угоща́ти.
Баба почала гостити: дала по стаканчику винця і закуску таку хорошу, що рідко хто й бачив (з казки);
Почали [люди] мене гостити вареними яйцями й паляницею (Ганна Барвінок);
За доброю вечерею виявлялося, що пан сотник бувалий чоловік, уміє не тільки гостити подорожніх, але й розважати та розвеселити їх оповіданнями про свої пригоди та дотепними жартами (Б. Лепкий).
2. у кого і без дод. Те саме, що гостюва́ти.
– Прощай Марусю з мого дому! Недовго ти в мене гостила, та з тобою усегда [завжди] радість була (Г. Квітка-Основ'яненко);
Син недовго гостив у батька (Панас Мирний);
* Образно. На землю скель і радуг малинових Нужда прийшла гостити у дворі (А. Малишко).
Словник української мови (СУМ-20)