грабіж
ГРАБІ́Ж, бежу́, ч.
1. Викрадення чужого майна; розбійницький напад, загарбання володінь тощо; грабунок.
Такий грабіж паперів мене дуже здивував. Як се прийти в чуже помешкання і нишпорить по ящиках без хазяїна!.. (Ганна Барвінок);
Як сарана, налітали вони [татари] на села й замки .. і поверталися до коша з отарами овець і бранців. І тоді нові загони заступали їх місце й ішли на грабіж (З. Тулуб);
В цілому ж скіфи-воїни, мужі, ходили в битви, а не в грабежі (Л. Костенко).
2. перен. Нещадна експлуатація, несправедливі угоди; побори, здирство.
– І не лише в панів відберуть землю, але й в тих, хто має більше восьми десятин. Це ж грабіж, розбій серед білої днини (М. Стельмах);
Безконтрольна приватизація – це грабіж національного багатства (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)