граната
ГРАНА́ТА¹, и, ж.
1. Розривний артилерійський снаряд, наповнений вибуховою речовиною.
Літак висипає над подвір'ям дрібні тріскучі гранати (О. Гончар);
// Невеликий розривний снаряд, який кидають (метають) рукою.
Не спиняючись, кидаємо гранати у ворожі кулеметні гнізда, б'ємо упритул з автоматів по німецьких гармашах (Є. Доломан);
Тільки другому матросу Вже не стати на роботу. Кулемет не націляти З амбразури перед боєм. Не метнуть йому гранати П'ятижильною рукою (А. Малишко).
2. Снаряд для метання в легкій атлетиці.
Змагання з метання гранат.
ГРАНА́ТА² див. грана́т¹.
Словник української мови (СУМ-20)