граната
ГРАНА́ТА¹, и, ж.
1. Розривний артилерійський снаряд, наповнений вибуховою речовиною.
Осколково-фугасні гранати;
// Невеликий розривний снаряд, який кидають (метають) рукою.
Гранату кидає боєць (Сос., Вибр., 1947, 239);
Тільки другому матросу Вже не стати на роботу. Кулемет не націляти З амбразури перед боєм. Не метнуть йому гранати П’ятижильною рукою (Мал., 1, 1956, 49).
2. Снаряд для метання в легкій атлетиці.
ГРАНА́ТА² див. гранат¹.
Словник української мови (СУМ-11)