1. Словник української мови в 11 томах

граната

ГРАНА́ТА¹, и, ж.

1. Розривний артилерійський снаряд, наповнений вибуховою речовиною.

Осколково-фугасні гранати;

// Невеликий розривний снаряд, який кидають (метають) рукою.

Гранату кидає боєць (Сос., Вибр., 1947, 239);

Тільки другому матросу Вже не стати на роботу. Кулемет не націляти З амбразури перед боєм. Не метнуть йому гранати П’ятижильною рукою (Мал., 1, 1956, 49).

2. Снаряд для метання в легкій атлетиці.

ГРАНА́ТА² див. гранат¹.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. граната — грана́та 1 іменник жіночого роду снаряд грана́та 2 іменник жіночого роду рослина Орфографічний словник української мови
  2. граната — -и, ж. 1》 Розривний артилерійський снаряд, наповнений вибуховою речовиною. Осколково-фугасні гранати. || Невеликий розривний снаряд, якого кидають (метають) рукою. 2》 Снаряд для метання в легкій атлетиці. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. граната — ГРАНА́ТА¹, и, ж. 1. Розривний артилерійський снаряд, наповнений вибуховою речовиною. Літак висипає над подвір'ям дрібні тріскучі гранати (О. Гончар); // Невеликий розривний снаряд, який кидають (метають) рукою. Словник української мови у 20 томах
  4. граната — грана́та (італ. granata, від лат. granatus – зернистий) 1. Один з видів бойових припасів, розривний артилерійський снаряд, призначений для поразки живої сили і бойової техніки противника. Г. вистрілюють з гармат, гранатометів або кидають. 2. Спортивний прилад. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. граната — Бойове спорядження, наповнене вибуховим матеріалом; кидають вручну (ручна г., використовується від XV ст.) або вистрілюють з гранатомета; уражає уламками та вибуховою енергією; розрізняють г. уламкові (протипіхотні), протитанкові та ін. Універсальний словник-енциклопедія
  6. граната — Граната, -ти ж. Драгоцѣнный камень, гранатъ. На шиї гранати, корали, дукачі, як жар горять. Стор. II. 29. Словник української мови Грінченка