гурк
ГУРК¹, виг., розм.
Уживається як присудок за знач. гу́ркати.
– На панськiм току саме молотили, а вiн [аероплан] летить... Все дивимось, як вiн поволi-поволi по небу пролiтає... – А тепер блись! Гурк! – i вже вiн там, де мороз сизий, хоч на землi в цей час жарота сорок градусiв (О. Гончар).
ГУРК² див. гу́ркхи.
Словник української мови (СУМ-20)