гілкуватися
ГІЛКУВА́ТИСЯ, у́ється, недок.
Випускати, утворювати гілки (у 1 знач.); галузитися.
Зважаючи на пізньостиглість олійного молочаю, його треба сіяти так густо, щоб рослини не гілкувалися (з наук. літ.);
Стебло сої міцне, прямостояче, добре гілкується (з наук.-попул. літ.);
У сортів плодових дерев, що гілкуються сильно (ренет Симиренка, джонатан), укорочування роблять слабше, а бічні однорічні гілки довжиною до 50 см не укорочують (з Інтернету).
ГІ́ЛЛЯ́, гі́лля́, с.
Збірн. до гілля́.
– Ой, вишеньки-черешеньки, Червонії, спілі, Чого ж бо ви так високо Виросли на гіллі! (Леся Українка);
Гілля вишень і бузку звисало просто до кімнати (Ю. Смолич);
Потім допхали сюди кадовби і поставили їх в ці природні льодівні. Зверху добре привалили колодами, гіллям і камінням (І. Багряний);
Дужчих поставлено спилювати дерева, а слабіших [слабших] – обрубувати і тягти гілля (В. Барка);
* У порівн. А любов цвіте Юна, пишная, Мов гілля густе В клена з вишнею (П. Воронько).
(1) [Аж] гілля́ гне́ться – дуже багато, рясно (про плоди на дереві).
Груш уродило так рясно, що гілля аж гнулось додолу (І. Нечуй-Левицький);
– Зав'язуємо шнурки, а самі зоримо спідлоба на абрикоси. Їх ще багато, аж гілля гнеться, і вони сяють у низькому довгому сонячному промінні (Григір Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)