гірчити

ГІРЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, недок.

1. що. Насичувати гіркотою.

Повітря гірчить сигара (Ю. Яновський);

Вітер нізвідки гірчить і пощипує в горлі сосновим димом (Є. Пашковський);

* Образно. Гірчила душу певність, що жоден з мирославських гінців – ні до Січі, ні до царя не дійшов (О. Ільченко).

2. тільки 3 ос. Мати гіркуватий смак, віддавати гірким.

Арсен Петрович пожадливо п'є чай, але рідина гірчить, і солодкість здається йому подібною на смак ліків (В. Домонтович);

– Наймит пускає корів на полини. Молоко гірчить (Г. Колісник);

Восени дочка принесла з міста сулію маляси. Як мед маляса. Правда, трохи гірчить (В. Дрозд);

// безос.

– Не хочу я сигарет. Від них тільки в роті гірчить (П. Загребельний).

Значення в інших словниках

1. гірчити — гірчи́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. гірчити — -чу, -чиш, недок. 1》 перех. Насичувати гіркотою. 2》 тільки 3 ос., неперех. Мати гіркуватий смак, віддавати гірким. || безос.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гірчити — ГІРЧИ́ТИ (мати гіркуватий присмак), ГОРЕ́НИТИ рідше. — Дикий мед завжди гірчить (Л. Первомайський); Ірви, кумо, ягідки, которі солодкі, а которі гіркі — для моєї жінки, а которі горенять, то діточки поїдять (П. Чубинський).  Словник синонімів української мови
4. гірчити — ГІРЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, недок. 1. перех. Насичувати гіркотою. Повітря гірчить сигара (Ю. Янов., V, 1959, 33); *Образно. Гірчила душу певність, що жоден з мирославських гінців — ні до Січі, ні до царя не дійшов (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 513).  Словник української мови в 11 томах
5. гірчити — Гірчити, -чу, -чиш гл. Дѣлать, горькимъ, производить горечь. Нехай не гірчить на серці полинь.  Словник української мови Грінченка