гірчиця
ГІРЧИ́ЦЯ, і, ж.
1. Трав'яниста рослина родини хрестоцвітих із жовтими квітками, плоди якої використовують як прянощі.
Лиш одна кропива та гірчиця, підхопившися завчасу й пустивши глибше в землю свій веретенистий корінь, буяли та розросталися (І. Франко);
Доцвітала гірчиця, і бджоли несли з глухої кропиви мед (Є. Пашковський).
2. Порошок із розмеленого насіння одного з видів цієї рослини, який використовується для виготовлення гірчичників і приправи до їжі.
– На простуду найкраще липового цвіту напитися, відповіла ігуменя, – та ще гірчиці до грудей або до болящого боку прикласти (Б. Лепкий);
Коли той хворів, поїв [Славута] різними травами та зіллям, звареними в череп'яному горщику, натирав груди лоєм, парив ноги в гарячій воді з гірчицею (В. Малик);
// Гостра приправа, яку виготовляють із цього порошку.
– З чим ти любиш ковбаси: з гірчицею чи з часником? (М. Коцюбинський);
Вона спритно .. прилаштувала тацьку з хлібом, виставила кетчуп і гірчицю (А. Кокотюха).
Словник української мови (СУМ-20)