гірчиця
ГІРЧИ́ЦЯ, і, ж.
1. Трав’яниста олійна рослина з родини хрестоцвітих.
Лиш одна кропива та гірчиця, підхопившися завчасу й пустивши глибше в землю свій веретенистий корінь, буяли та розросталися (Фр., V, 1951, 299);
Біла гірчиця достигає одночасно з горохом і є для нього доброю підтримуючою культурою (Колг. Укр., 2, 1957, 15).
2. Приправа до страви.
— З чим ти любиш ковбаси: з гірчицею чи з часником? (Коцюб., II, 1955, 360);
Найбільш поширеною приправою до м’ясних страв є гірчиця (Укр. страви, 1957, 156).
Словник української мови (СУМ-11)