гірчиця
ГІРЧИ́ЦЯ, і, ж.
1. Трав'яниста рослина родини хрестоцвітих із жовтими квітками, плоди якої використовують як прянощі.
Лиш одна кропива та гірчиця, підхопившися завчасу й пустивши глибше в землю свій веретенистий корінь, буяли та розросталися (І. Франко);
Доцвітала гірчиця, і бджоли несли з глухої кропиви мед (Є. Пашковський).
2. Порошок із розмеленого насіння одного з видів цієї рослини, який використовується для виготовлення гірчичників і приправи до їжі.
– На простуду найкраще липового цвіту напитися, відповіла ігуменя, – та ще гірчиці до грудей або до болящого боку прикласти (Б. Лепкий);
Коли той хворів, поїв [Славута] різними травами та зіллям, звареними в череп'яному горщику, натирав груди лоєм, парив ноги в гарячій воді з гірчицею (В. Малик);
// Гостра приправа, яку виготовляють із цього порошку.
– З чим ти любиш ковбаси: з гірчицею чи з часником? (М. Коцюбинський);
Вона спритно .. прилаштувала тацьку з хлібом, виставила кетчуп і гірчицю (А. Кокотюха).
Значення в інших словниках
- гірчиця — гірчи́ця іменник жіночого роду рослина; приправа Орфографічний словник української мови
- гірчиця — -і, ж. 1》 Трав'яниста олійна рослина з родини хрестоцвітих. 2》 Приправа до страви. Великий тлумачний словник сучасної мови
- гірчиця — I одно- або багаторічна трав'яниста рослина родини хрестоцвітих, олійна культура, медонос; відомо 3 види; вирощується задля насіння, з якого добувають харчову олію та алілові масла, з макухи виготовляють столову гірчицю й гірчичники... Універсальний словник-енциклопедія
- гірчиця — гі́рше (гірш) гірко́ї (пече́ної) ре́дьки (полину́, гірчи́ці і т. ін). 1. зі сл. набри́днути, доку́чити і под. Дуже, надзвичайно, великою мірою. Не тільки зарічанам, а й замостівцям набрид (Святоха) гірше гіркої редьки (П. Фразеологічний словник української мови
- гірчиця — ГІРЧИ́ЦЯ (приправа для страви), МУШТА́РДА діал. — З чим ти любиш ковбаси: з гірчицею чи з часником? (М. Коцюбинський). Словник синонімів української мови
- гірчиця — Гірчи́ця, -ці, -цею Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- гірчиця — ГІРЧИ́ЦЯ, і, ж. 1. Трав’яниста олійна рослина з родини хрестоцвітих. Лиш одна кропива та гірчиця, підхопившися завчасу й пустивши глибше в землю свій веретенистий корінь, буяли та розросталися (Фр. Словник української мови в 11 томах
- гірчиця — Гірчиця, -ці ж. 1) Горчица (растеніе и приправа). Камен. у. Вх. Пч. І. 13. 2) Горькій грибъ. Угор. 3) — польова. раст. Sisymbrium Sophia. L. ЗЮЗО. І. 136. Словник української мови Грінченка