гірчиця

одно- або багаторічна трав'яниста рослина родини хрестоцвітих, олійна культура, медонос; відомо 3 види; вирощується задля насіння, з якого добувають харчову олію та алілові масла, з макухи виготовляють столову гірчицю й гірчичники; найпоширеніші в Україні: г. біла, г. сарептська, г. чорна. гірчиця

гостра приправа зі змеленого насіння гірчиці із смаковими додатками (оцет, сіль, цукор, інколи хрін та вино) і прянощами; подається гол. чином до м'яса.

Джерело: Універсальний словник-енциклопедія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

гірчиця — гірчи́ця іменник жіночого роду рослина; приправа Орфографічний словник української мови
гірчиця — -і, ж. 1》 Трав'яниста олійна рослина з родини хрестоцвітих. 2》 Приправа до страви. Великий тлумачний словник сучасної мови
гірчиця — ГІРЧИ́ЦЯ, і, ж. 1. Трав'яниста рослина родини хрестоцвітих із жовтими квітками, плоди якої використовують як прянощі. Лиш одна кропива та гірчиця, підхопившися завчасу й пустивши глибше в землю свій веретенистий корінь, буяли та розросталися (І. Словник української мови у 20 томах
гірчиця — гі́рше (гірш) гірко́ї (пече́ної) ре́дьки (полину́, гірчи́ці і т. ін). 1. зі сл. набри́днути, доку́чити і под. Дуже, надзвичайно, великою мірою. Не тільки зарічанам, а й замостівцям набрид (Святоха) гірше гіркої редьки (П. Фразеологічний словник української мови
гірчиця — ГІРЧИ́ЦЯ (приправа для страви), МУШТА́РДА діал. — З чим ти любиш ковбаси: з гірчицею чи з часником? (М. Коцюбинський). Словник синонімів української мови
гірчиця — Гірчи́ця, -ці, -цею Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
гірчиця — ГІРЧИ́ЦЯ, і, ж. 1. Трав’яниста олійна рослина з родини хрестоцвітих. Лиш одна кропива та гірчиця, підхопившися завчасу й пустивши глибше в землю свій веретенистий корінь, буяли та розросталися (Фр. Словник української мови в 11 томах
гірчиця — Гірчиця, -ці ж. 1) Горчица (растеніе и приправа). Камен. у. Вх. Пч. І. 13. 2) Горькій грибъ. Угор. 3) — польова. раст. Sisymbrium Sophia. L. ЗЮЗО. І. 136. Словник української мови Грінченка