дечий
ДЕ́ЧИЙ, я, є (з прийм. де до чийо́го, де з чиї́м і т. ін.), займ. неознач.
Невідомо кому належний, невідомо чий; чийсь.
Вона його в музгурток, щоб на трубі грати вчився, а він їй: я вже вмію грати на всіх дверних замках і навіть на дечиїх нервах! (О. Гончар);
Коли нас було тут багато, тоді дечиї легковажні вчинки залишалися не такими помітними, не впадали кожному в очі (М. Сиротюк);
Якщо я повівся з нею, на дечию думку, не надто пристойно, то я тільки допустився того гріха, що завжди з молодістю в парі ходить (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо).
Словник української мови (СУМ-20)