дечий
ДЕ́ЧИЙ, я, є (з прийм. де до чийо́го, де з чиї́м і т. ін.), займ. неознач.
Невідомо кому належний, невідомо чий; чийсь.
Вона його в музгурток, щоб на трубі грати вчився, а він їй: я вже вмію грати на всіх дверних замках і навіть на дечиїх нервах! (О. Гончар);
Коли нас було тут багато, тоді дечиї легковажні вчинки залишалися не такими помітними, не впадали кожному в очі (М. Сиротюк);
Якщо я повівся з нею, на дечию думку, не надто пристойно, то я тільки допустився того гріха, що завжди з молодістю в парі ходить (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дечий — де́чий займенник Орфографічний словник української мови
- дечий — ДЕЧИЙ – ДЕ ЧИЙ Дечий, -його, займ. Чийсь. Де чий, присл. із займ. Ноги самі привели до річки. Поникав понад берегом, позаглядав, де чиї каюки стоять (О.Гончар). Літературне слововживання
- дечий — дечийого, займ. неознач. Чийсь, належний комусь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дечий — Де́чий, де́чия, де́чиє, де́чийого, де́чиєї, де́чийому, де́чиїй, з де́чиїм і де́ з чиїм Правописний словник Голоскевича (1929 р.)