дзиґоніти
ДЗИҐОНІ́ТИ, ни́ть, недок., розм.
Тремтіти; дрібно стукотіти.
Біжить [Галя] поміж могил, поміж хрестів, поміж гранітних плит, наражаючись на кущі, на бузину, якою поріс цвинтар, і її губи дзиґонять риданням (Є. Гуцало);
Зуби дзиґонять, вибивають такi ритми, що куди там сучасним модерновим ВIА [вокально-інструментальним ансамблям] (В. Яворівський);
Під сльотою дзиґоніли дроти (Є. Пашковський).
Словник української мови (СУМ-20)