дибки
ДИ́БКИ, присл.
Сторч, стійма.
Жеребці здибилися й так дибки й зійшлись (І. Білик);
Прибігла кішка у двір, шерсть – дибки, із зелених очей червоні іскри сиплються (В. Дрозд);
Пекельний гуркіт багатьох майже одноразових вибухів струсонув землю і, здавалося, поставив її дибки (Є. Доломан).
Словник української мови (СУМ-20)