дилда
ДИ́ЛДА, и, ч. і ж., фам.
Те саме, що здорови́ло.
Раптом він задивився на одного поліцая. То був високий під стелю дилда, з тупим виглядом (М. Шеремет);
– Отака дилда, років двадцяти чотирьох, вже одружений, а дурний, аж світиться (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)