дилда
ДИ́ЛДА, и, ч. і ж., фам. Те саме, що здорови́ло.
Раптом він задивився на одного поліцая. То був високий під стелю дилда, з тупим виглядом (Шер., В партиз. загонах, 1947, 53);
— Отака дилда, років двадцяти чотирьох, вже одружений, а дурний, аж світиться (Збан., Мор. чайка, 1959, 39).
Словник української мови (СУМ-11)