дирчання
ДИРЧА́ННЯ, я, с., розм.
Дія за знач. дирча́ти і звуки, утворювані цією дією.
Юдко врочисто взяв у руки віжки, щільніше натовкмачив на голову кашкета, вйокнув, зацмокав, і “файтон” [фаетон] брязкотом, дирчанням і клацанням покотився по Казанській вулиці (В. Винниченко);
Дряпає нерви дирчання якогось листа заліза на старому дахові будинку (В. Еллан-Блакитний);
Чулося дирчання автоматів (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)