дирчати
ДИРЧА́ТИ, чи́ть, недок., розм.
Те саме, що деренча́ти.
В тій порожній тиші .. дирчав сухим горлом деркач (М. Коцюбинський);
Збоку, теж з балкона, безперестанно дирчить Кушніренків грамофон (С. Васильченко);
Гуркіт посилюється. Тепер уже чути, як дирчить пилка і методично стукає впертий молоток столяра (І. Кочерга);
// Діючи, утворювати різкі сухі звуки, що нагадують тріск (про автоматичну зброю, механізми і т. ін.).
Вночi коло нашого дiда машини дирчать нiвроку (І. Драч);
// безос.
На вулиці дирчало й тиркало – з того боку робітники розбирали цегляну стіну (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)