добротливість
ДОБРОТЛИ́ВІСТЬ, вості, ж.
Властивість за знач. добротли́вий.
Хлопець непомітно заснув, знесилений подіями й теплом власної добротливості (В. Підмогильний);
Господь.., відаючи, що вона роду вельможного і безневинно за чужі гріхи страждає, розсудив по-інакшому і з добротливості своєї не попустив графівни в руки посполитому чоловікові (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо).
Словник української мови (СУМ-20)