електор
ЕЛЕ́КТОР, а, ч.
1. іст. У Німеччині з ХIII ст. до 1806 р. – князь, який мав повноваження обирати короля (імператора); курфюрст.
Всім було видно, скільки лиха пішло з того, що електор ганноверський сидів на троні Англії, а князь чеський – на троні Швеції (Г. Хоткевич);
Г. Брюль був прийнятий до почту срібних пажів при королівському дворі саксонського князя-електора Августа ІІ у Дрездені (із журн.);
// У Франції за часів Великої французької революції наприкінці XVIII ст. – виборець.
Звання маршала було на п'ятому місці в ієрархії Французької імперії (після імператора й імператриці, членів імператорського роду, а також електора, міністрів) (з наук.-попул. літ.).
2. У США – безпосередній учасник виборів президента.
Загал виборців голосує за електорів, а ті обирають президента (з наук.-попул. літ.).
3. заст. Виборець.
Як звалася тая приваблива персона, з котрою преосвященність ваша, заки електор возглаголав двічі, спустила два голендерські дукати? (Б. Лепкий).
Словник української мови (СУМ-20)