загонич

ЗАГО́НИЧ, а, ч., мисл.

Той, хто заганяє дичину під час полювання; нагонич.

Ми склали план дій, розподілили солдат [солдатів] на загоничів і стрільців, поставили на чолі кожного десятка досвідчених мисливців (І. Росоховатський);

На їхні [вельмож] стріли й списи гнали звіра десятки тисяч загоничів, піднятих з усіх сіл цього краю (П. Загребельний).

Значення в інших словниках

1. загонич — заго́нич іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. загонич — див. нагонич  Словник синонімів Вусика
3. загонич — -а, ч. 1》 Той, хто заганяє худобу у стайню, кошару, загін, корівник тощо. 2》 Мисливець, який заганяє звіра під час полювання.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. загонич — НАГО́НИЧ (учасник облави, який жене звіра або птаха на мисливця), ГУЧО́К, ЗАГО́НИЧ. Нагоничі швидко означували терен, куди заблукав вовк, прапорцями (П. Загребельний).  Словник синонімів української мови