загонич
ЗАГО́НИЧ, а, ч., мисл.
Той, хто заганяє дичину під час полювання; нагонич.
Ми склали план дій, розподілили солдат [солдатів] на загоничів і стрільців, поставили на чолі кожного десятка досвідчених мисливців (І. Росоховатський);
На їхні [вельмож] стріли й списи гнали звіра десятки тисяч загоничів, піднятих з усіх сіл цього краю (П. Загребельний).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- загонич — заго́нич іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- загонич — див. нагонич Словник синонімів Вусика
- загонич — -а, ч. 1》 Той, хто заганяє худобу у стайню, кошару, загін, корівник тощо. 2》 Мисливець, який заганяє звіра під час полювання. Великий тлумачний словник сучасної мови
- загонич — НАГО́НИЧ (учасник облави, який жене звіра або птаха на мисливця), ГУЧО́К, ЗАГО́НИЧ. Нагоничі швидко означували терен, куди заблукав вовк, прапорцями (П. Загребельний). Словник синонімів української мови