заколювати

ЗАКО́ЛЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., ЗАКОЛО́ТИ, олю́, о́леш, док.

1. кого. Убивати, встромивши в тіло вістря холодної зброї.

Сюжет [малюнка] простий: Лукреція, дочка сенатора, зґвалтована вельможним царським сином, заколює себе ножем (Валерій Шевчук);

[Андромаха (вбігає):] Чи ви те чули, сестри? Мій Гектор, кажуть, заколов Патрокла (Леся Українка);

// Забивати колієм (у 2 знач.), ножем (перев. свиню).

Чіпка на поминки [Явдохи] заколов свиню, зарізав три овечки, убив великого бузівка (Панас Мирний);

Колись не вважалося за честь заколоти свиню на весілля. Тому найпоширенішими були борщі з птицею, а також садовина та мед (з наук.-попул. літ.).

2. тільки док., перев. безос. Почати колоти (про відчуття болю, кольки).

Злякався, аж у п'яти закололо! (прислів'я);

В серці їй щось закололо, мов дрібненькими голочками (Леся Українка);

У Марії тьохнуло серце, аж закололо в грудях (П. Панч).

◇ (1) У ніс заколо́ти – стати не до вподоби, не до смаку; не сподобатися.

– Як їла хліб з остюками, то й усе добре було, а як перейшла на буханці, то й у ніс закололи (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. заколювати — зако́лювати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. заколювати — див. колоти  Словник синонімів Вусика
3. заколювати — -юю, -юєш, недок., заколоти, -олю, -олеш, док., перех. Пришпилювати чим-небудь одяг, волосся і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. заколювати — ЗАКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАКОЛО́ТИ олю́, о́леш, док., перех. Пришпилювати чим-небудь одяг, волосся і т. ін. Хима завилась гарною наміткою, заколола її здоровими шпильками з червоними головками (Коцюб., І, 1955, 87).  Словник української мови в 11 томах