занаджувати
ЗАНА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАНА́ДИТИ, а́джу, а́диш, док., кого, розм.
Те саме, що зна́джувати.
Місто безоглядно занаджує до себе молодь із сіл прилеглих районів (В. Яворівський);
– Марина вiд Ковальчукiв вiдокремилась (лишень не подумай, що для того, аби мужикiв занаджувати) (Р. Андріяшик);
– До його [до нього] зранку щодня сходяться люде [люди] з околишніх сіл: він якось зумів занадить до себе оту темноту, – сказав Літошевський (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)