заставництво

ЗАСТА́ВНИЦТВО, а, с,

фін. Діяльність, пов'язана із заставлянням (див. заставля́ння²) майна.

Історичний досвід розвитку інституту заставництва свідчить, що існує кілька підстав виникнення застави: договір, закон, судове рішення, заповіт (з наук. літ.);

Заставництво означає надання заставодержателю права звертати стягнення на предмет застави в разі, якщо зобов'язання не буде виконано (з мови документів).

Значення в інших словниках

1. заставництво — заста́вництво іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. заставництво — -а, с., іст. Форма феодальної залежності в Російській імперії та на українських землях, що входили до її складу; фактично зникло на початку 18 ст. після запровадження подушної податі.  Великий тлумачний словник сучасної мови