заставництво
ЗАСТА́ВНИЦТВО, а, с,
фін. Діяльність, пов'язана із заставлянням (див. заставля́ння²) майна.
Історичний досвід розвитку інституту заставництва свідчить, що існує кілька підстав виникнення застави: договір, закон, судове рішення, заповіт (з наук. літ.);
Заставництво означає надання заставодержателю права звертати стягнення на предмет застави в разі, якщо зобов'язання не буде виконано (з мови документів).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- заставництво — заста́вництво іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- заставництво — -а, с., іст. Форма феодальної залежності в Російській імперії та на українських землях, що входили до її складу; фактично зникло на початку 18 ст. після запровадження подушної податі. Великий тлумачний словник сучасної мови