каторга
КА́ТОРГА, и, ж.
1. Вид кримінального покарання, що полягає в позбавленні волі з особливо суворим режимом, поєднаним із найтяжчими примусовими роботами, а також місце відбування такого покарання.
Його засудили на довічну каторгу за замах на губернатора (О. Донченко);
За щастя народу – ідеї свої – Батьки наші славні, в кайдани закуті, На каторгу йшли у сибірські краї... (І. Нехода);
– Мого діда за участь у бунті в тисяча дев'ятсот другому році заслали на каторгу (М. Дашкієв).
2. перен. Надзвичайно важка, виснажлива праця; тяжке, нестерпне життя.
Все ж то те якось уміла пані приправляти доріканням та гордуванням, що справді здавалось усяке діло каторгою (Марко Вовчок);
– І вночі не спи, і то – роби!.. Се – мученька тяжка! се – каторга гірка! І піднесло мене, дурну, сюди служити! (Панас Мирний);
Шахта в часи капіталістичної експлуатації природних багатств на Криворіжжі вважалася каторгою, гіршою ніж заслання в далекий Сибір (Іван Ле);
Моє життя – розтрощене корито, І світ для мене – каторга і кліть... Так краще в тридцять повністю згоріти, Ніж до півсотні помаленьку тліть (В. Симоненко).
3. Старовинне морське веслове судно, веслярами на якому були полонені або засуджені, прикуті біля весел; вид галери.
– Три годи, як три дні, промучивсь я в проклятій неволі, на турецькій каторзі, на тих безбожних галерах (П. Куліш);
[Яким:] Забрали мене татари в ясир та й продали на каторгу турецьку... Там я шість років вимучивсь... (Б. Грінченко);
Іслам-Гірей і його вірний наставник Сефер Газі пливли турецькою каторгою під вартою двадцяти яничарів Егейським морем на південь (Р. Іваничук);
Іспанці обстріляли турецьку каторгу, і хоч галера втекла, та, не доходячи берега, затонула (Ю. Логвин).
Словник української мови (СУМ-20)