катів
КА́ТІВ, това, тове.
1. Прикм. до кат 1.
Він гукнув: “Смерть німецьким загарбникам!” і скочив до безодні, не чекаючи доторку катової руки (Ю. Яновський);
Востаннє упала катова сокира. По майдану пронеслося тихе зітхання (В. Малик);
Шафіров, полежавши на пласі, в яку катова сокира ввігналася біля самісінької його голови, поїхав у холодне сибірське заслання (Ю. Мушкетик).
2. лайл. Уживається в знач. бісів, чортів.
Мордувати ж не по-людському – то не лицарське діло, а катове... От що! (А. Кащенко);
– Ой леле! Це ж, мабуть, катові діти вогнище не загасили як слід! (В. Нестайко).
Словник української мови (СУМ-20)