каштелян
КАШТЕЛЯ́Н, КАСТЕЛЯ́Н, а, ч.
1. За середньовіччя в ряді країн Західної Європи, зокрема в Польщі, – службова особа, яку призначав король або князь для управління цитаделлю в місті, а пізніше – наглядач замку, громадського будинку.
В понеділок пополудні прийшли до Сагайдачного белзький каштелян Станіслав Журавинський і любельський воєвода Яків Собеський (О. Маковей);
За Лешком обережно ступав краківський каштелян Пакослав у довгій чорній сутані (А. Хижняк);
Він уперто повертався до того, як сам каштелян краківський за велінням короля цілий тиждень показував йому замки, обставу, гобелени й клейноди коронні, і справді було там на що поглянути (П. Загребельний);
// Почесний титул польського сенатора в XV–XVIII ст.
[Степан:] Його [війта] немає. З тою якоюсь панею аж до самого кастеляна поїхав... (Б.-І. Антонич);
Ян Тарновський, каштелян краківський і великий гетьман коронний, перша особа в Польщі по своїх великих впливах, також обстоював заведення польської мови в богослужінні (І. Огієнко).
2. Особа, що відає білизною в готелі, лікарні, гуртожитку і т. ін.
Новий готель міжнародного рівня запрошує на постійну роботу чоловіка на посаду кастеляна (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)