каштелян
КАШТЕЛЯ́Н, а, ч.
1. За середньовіччя в ряді країн Західної Європи, зокрема Польщі,— службова особа, яку призначав король або князь для управління цитаделлю в місті, а пізніше — наглядач замку, громадського будинку.
В понеділок пополудні прийшли до Сагайдачного белзький каштелян Станіслав Журавинський і любельський воєвода Яків Собєський (Мак., Вибр., 1956, 583);
За Лешком обережно ступав краківський каштелян Пакослав у довгій чорній сутані (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 97);
// Почесний титул польського сенатора в XV— XVIII ст.
2. Особа, що завідує білизною в готелі, лікарні, гуртожитку тощо.
Словник української мови (СУМ-11)