квит
КВИТ, а, ч., розм.
1. Те саме, що квита́нція; розписка.
Він не раз власне через дрібницю, через те, що згубив якийсь квит, забув записати якийсь рахунок.., мусив доплачувати і переплачувати (І. Франко);
– Зобов'язань проти мене не маєте жодних. Лише квит підпишете, що взяли гроші (О. Кобилянська);
Пан Роздобудько, лічачи золоті кружальця, нахабно спитав: – Значиться, третина [грошей]? .. Чи, може, половина? – Третина, третина! – злякано погодився пан Купа-Стародупський. – Пишіть-но квит (О. Ільченко);
// заст. Записка.
– Коли хоч, я напишу до його квит, дам тобі до рук, і він тебе прийме (І. Нечуй-Левицький).
2. у знач. пред. Розрахунки закінчено.
– Ви принесли річ, одержали за неї, що належиться, і квит (П. Колесник).
3. у знач. пред. Усе закінчено; кінець, край.
[Яків:] Нема мені кого покидати, нема за ким і жалкувати. І за мною ніхто не пожалкує. Стало буть, кругом – квит (М. Кропивницький);
– Так і напиши – “все, що я тут написав, є брехня” .. І буде квит. Отак відмовишся і все буде в порядку (І. Багряний);
Оця подія розкрила мені очі. Квит! (А. Шиян).
◇ (1) І (та й) квит – і все; та й годі.
– Таке й скажеш! – одмахується од Гнатових слів Христя. – Будь як дома та й квит! (І. Вирган);
Хоч як утішали діда, хоч як умовляли його, – він затявся на своєму: буду помирати і квит (А. Дімаров);
Фамільярним тоном обірвав його присадкуватий офіцер і рубонув у повітрі рукою. – Стояти й квит (Ю. Бедзик);
Залишилося посидіти над дипломною роботою – і квит. Диплом про вищу університетську освіту в кишені! (О. Шугай);
(2) Квит за квит – еквівалентно, рівноцінно (про обмін).
[Тиміш:] Ти як же це – піший? [Микита:] Отут і ввесь! [Тиміш:] Стій, будем кінними! Ти мені – пістоля, я тобі – коня, – квит за квит! (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)