квочка
КВО́ЧКА, и, ж.
1. Курка, що висиджує або водить курчат.
Надворі зозуляста квочка, надувшись та настовбурчившись рябеньким пір'ячком, водила шестеро курчат (М. Коцюбинський);
Я не раз видавався їй каченям, якого, на подив собі, висиділа простодушна квочка замість сподіваних курчат (Б. Антоненко-Давидович);
– Сядь, Юрку, хоч на хвилинку. Коли не сядеш, квочка буде тікати з гнізда, курчат не висидить (М. Томчаній);
* Образно. Одне може сьогодні Леся сказати про себе: не була ніколи затурканою, обмеженою квочкою (Ірина Вільде);
* У порівн. Стара, мов та квочка, ходила сюди й туди (І. Франко).
2. астр. (з великої літери). Народна назва сузір'я з кількох, розташованих купкою, невеликих зірок; сузір'я Плеяд.
Микола не міг одірвати очей від неба, водив очима за зірками, придивлявсь до густої Квочки, до Воза, до Волосожара (І. Нечуй-Левицький);
Між зорями купкою срібних цвяшків високо вибралася вже Квочка (С. Васильченко).
Сади́ти / посади́ти кво́чку див. сади́ти.
◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) кво́чка в обича́йці, зі сл. сидіти – самотньо, ізольовано від інших.
– Йди до світлиці та побалакай з нами, – почала говорити Соломія, – зачиниться, замкнеться отут в хатині та й сидить, мов квочка в обичайці (І. Нечуй-Левицький);
(2) Як (мов, ні́би і т. ін.) кво́чка на я́йцях, зі сл. сидіти – невідступно, старанно, дбайливо.
– Козак не на те, щоб возитися з бабами. Ти б сховала їх [синів] собі під спідницю та й сиділа на них, як квочка на яйцях! (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)