ке
КЕ, невідм., розм.
1. Уживається як присудкове слово у знач. дай, подай.
– Ось слухай, Павло! Ке сюди твій ціпок, у тебе довший од мого (О. Кониський);
– Ке мені шматок рибини, – простягаючи руку, каже Яків (Панас Мирний).
2. Уживається як вигук спонукання в знач. ану, анумо.
[Уляна:] Оттак, припало дiло! та без шапки i iдете? [Прокiп:] Винеси ж ке шапку (Г. Квітка-Основ'яненко);
– А ке, лиш, зайдім поспитаємо (Іван Ле).
3. Уживається як вигук спонукання в знач. глянь, дивись.
Раптом Дорина випросталась.., подивилася з-під руки на ворота. – А ке, Матвію! Хто це до нас іде? (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)