ке
КЕ, невідм., розм., рідко.
1. Уживається як присудкове слово в знач. дай, подай.
— Ке мені шматок рибини,— простягаючи руку, каже Яків (Мирний, І, 1954, 297).
2. Уживається як вигук спонукання до дії; ану, анумо.
— А ке, лиш, зайдім поспитаємо (Ле, Україна, 1940, 123).
3. Уживається як вигук спонукання в знач. глянь, дивись.
Раптом Дорина випросталась.., подивилася з-під руки на ворота. — А ке, Матвію! Хто це до нас іде? (Мик., II, 1957, 350).
Словник української мови (СУМ-11)