келійка
КЕ́ЛІЙКА, и, ж.
Зменш. до ке́лія.
Келійка старої черниці незвичайно ясно увиджувалась їй (І. Нечуй-Левицький);
– Січовикові ж, бач, трудніше від ченця.., – звернувся він до куцого [отця]. – Вам коли чогось не велено, то ви мерщій до келійки та й... нишком? (О. Ільченко);
Жовтий вогник непевним світлом осяяв невелику, викопану в сухій глині келійку (О. Бердник);
Вздовж другого поверху тягнувся коридор, позад якого були невеличкі кам'яні келійки, в кожній два віконця – одне на вулицю, друге в коридор (П. Загребельний);
Ігумен тим часом зайшов у келійку й уважно її обдивився (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)