Словник української мови у 20 томах

келійний

КЕЛІ́ЙНИЙ, а, е.

1. Прикм. до ке́лія.

Лежачи на свому вузькому келійному ліжку в слабо освітленій свічкою кімнатці, вона чула в грудях приплив теплої хвилі (М. Коцюбинський);

– Я добра йому бажала, твоєму Божейкові. Бачила, як мучився в залізі, й хотіла полегшити його долю – зробити келійним служкою в оселі (Д. Міщенко);

У комплекс монастиря входять два храми, келійний корпус, дзвіниця (з наук.-попул. літ.);

// Власт. келії.

Не вели їй у монастир іти, бо вона мертвеччини не любить, життя бажає, у низьких стінах задихається, келійних настроїв, ніби гробу, боїться (Б. Лепкий);

Келійна тиша.

2. перен. Прихований від людей, який здійснюється вузьким колом осіб; таємний, потаємний.

Астрономія перестала бути келійною наукою. Вона виходить на площі, поселяється в заводських гуртожитках (М. Руденко).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. келійний — келі́йний прикметник  Орфографічний словник української мови
  2. келійний — -а, -е. 1》 Прикм. до келія. Келійні стіни. || Власт. келії. Келійна тиша. 2》 перен. Прихований від людей; таємний, потаємний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. келійний — Келе́[і́]йний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. келійний — КЕЛІ́ЙНИЙ, а, е. 1. Прикм. до ке́лія. Астрономія перестала бути келійною наукою. Вона виходить на площі, поселяється в заводських гуртожитках (Руд., Остання шабля, 1959, 249); Келійні стіни; // Власт. келії. Келійна тиша. 2. перен.  Словник української мови в 11 томах