келійний
КЕЛІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Прикм. до ке́лія.
Лежачи на свому вузькому келійному ліжку в слабо освітленій свічкою кімнатці, вона чула в грудях приплив теплої хвилі (М. Коцюбинський);
– Я добра йому бажала, твоєму Божейкові. Бачила, як мучився в залізі, й хотіла полегшити його долю – зробити келійним служкою в оселі (Д. Міщенко);
У комплекс монастиря входять два храми, келійний корпус, дзвіниця (з наук.-попул. літ.);
// Власт. келії.
Не вели їй у монастир іти, бо вона мертвеччини не любить, життя бажає, у низьких стінах задихається, келійних настроїв, ніби гробу, боїться (Б. Лепкий);
Келійна тиша.
2. перен. Прихований від людей, який здійснюється вузьким колом осіб; таємний, потаємний.
Астрономія перестала бути келійною наукою. Вона виходить на площі, поселяється в заводських гуртожитках (М. Руденко).
Словник української мови (СУМ-20)