келійник

КЕЛІ́ЙНИК, а, ч.

1. Служник ігумена, архієрея, ієромонаха.

Сагайдачний хотів щось сказати, але ввійшов келійник і, низько вклонившись, щось прошепотів архімандритові (З. Тулуб);

Келійник вивів його у двір, відчинив ворота. Добриня спритно скочив у сідло і повернув праворуч, до лісу (В. Малик);

Коли ж утомлювався [Григорій], покріпляв себе гускою та медом, а як їх не стало, прикликав до себе келійника і послав купити задимлену шинку та хліба (Валерій Шевчук).

2. Чоловік, що живе в келії, у скиту.

Келійник дотримувався суворої схими (із журн.).

Значення в інших словниках

1. келійник — келі́йник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. келійник — -а, ч. 1》 Служник ігумена, архієрея, ієромонаха. 2》 Чоловік, що живе в келії, у скиту.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. келійник — СЛУ́ЖКА (слуга в монастирі або при особі вищого духовного сану), КЕЛІ́ЙНИК.  Словник синонімів української мови
4. келійник — КЕЛІ́ЙНИК, а, ч. 1. Служник ігумена, архієрея, ієромонаха. Сагайдачний хотів щось сказати, але ввійшов келійник і, низько вклонившись, щось прошепотів архімандритові (Тулуб, Людолови, І, 1957, 124). 2. Чоловік, що живе в келії, у скиту.  Словник української мови в 11 томах