кервавити
КЕРВА́ВИТИ, влю, виш; мн. керва́влять; недок., кого, що, діал.
Кривавити.
Велів Юріштан повісити униз головою опришка на коня й так везти... Довгий волос землю підмітав, камінє [каміння] голову кервавило... (Г. Хоткевич);
Поле як поле, лише дріт лишився і кервавить ноги (Мирослав Ірчан);
* Образно. Нi, попервах усього цього Одарцi Пилипiвнi ми не могли оповiсти, навiщо кервавити мамине серце (Р. Федорів).
Словник української мови (СУМ-20)