кийок
КИЙО́К, йка́, ч.
Те саме, що кий¹.
З кийками в руках вони [школярі] бігають навколо ямки, в яку треба загнати “свинку” – дерев'яну цурку (О. Донченко);
Доктор Шанцлер зламав .. вже два більярдні кийки (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);
// Палиця, яка служить опорою при ходінні.
Він підперезався, насунув на очі шапку і, взявши в руки кийок, пішов на вулицю (М. Коцюбинський);
“А ви ж, дітоньки, куди?” – спитав сивий дідусь, пихкаючи коротку люльку й підпираючи бороду високим кийком (Б. Лепкий);
Він ішов великою вулицею, мірно довбаючи порох кийком, не зважаючи навкруги, мов не добачуючи людей і землі (В. Підмогильний).
Словник української мови (СУМ-20)