кирея
КИРЕ́Я, КЕРЕ́Я, ї, ж., заст.
Старовинний довгий верхній одяг із відлогою; кобеняк (у 1 знач.).
А із яру В киреї козачій Хтось крадеться (Т. Шевченко);
На стіні рясно карток – дівчата у вишиваних сорочках, у намисті, парубки в шапках і киреях (І. Багряний);
За годину вони мовчки сиділи біля вогнища, ретельно прикритого від сторонніх очей розтягнутою батьковою киреєю (Д. Білий);
Ми – голови на комина, придивляємось. Сива шапка набакир, керея наопашку, в одній руці суковатий [сукуватий] ціпок, у другій – в синіх палітурках книжка (С. Васильченко);
Чорна керея спускалася до п'ят, а замість обличчя стримів дзьоб. – О, і ви тут? Не боїтеся заразитися? (Валерій Шевчук);
– Ну, як ти не віриш, що я принесу тобі гроші, то от тобі моя блакитна керея в заставу (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);
* Образно. Іскриться під місяцем його [Дніпра] золотий панцир, і тихо шарудить темно-зелена кирея (Е. Андієвська).
Словник української мови (СУМ-20)