киркати
КИ́РКАТИ, ає, недок., розм.
Видавати звуки “кир-кир” (про птахів).
Кури киркали, поросята кувікали під ножем; розпуджені качки так кахкали, що в їх [них] трохи горлянки не луснули (І. Нечуй-Левицький);
Жалібно киркали та розліталися по сусідніх дворах і садах павичі, навіть собаки позабігали невідь-куди (Ю. Мушкетик);
* Образно. Не знаю! і малі діти киркатимуть на мене, почувши, що хоч недовго жила у городі, та таку велику суму принесла! (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)