кислиця
КИСЛИ́ЦЯ, і, ж.
1. Дика яблуня, яку використовують як підщепу для культурних сортів; лісова яблуня.
І тепер там, коло скелі, де росте стара кислиця, є прикмета, ніби невеличка западина (І. Нечуй-Левицький);
Несли щедрі дари і грілися під сонцем рясні від урожаю дикі кислиці та груші (А. Шиян);
// Про яблуню.
Червонуваті небілені окола хатів [хат] ледве було видно за старими сливами та кислицями (І. Нечуй-Левицький).
2. Дрібний, дуже кислий плід лісової яблуні.
Хто кислиці поїв, а кого оскома напала (прислів'я);
В козубі торохкотіли ще зовсім зелені кислиці, лісові яблучка, щойно назбирані в лісі (О. Ільченко);
Це вже були добре знайомі Данькові місця, в дитинстві він не раз сягав сюди на лісові свої промисли по хміль та по кислиці (О. Гончар);
Є така приказка в святому письмі: “Батьки їли кислиці, а оскома в синів на зубах” (І. Білик);
Значно більше, ніж у наш час, населення Київської Русі використовувало дари лісу: лісові горіхи, гриби, ягоди, кислиці, дикі груші, калину (з наук.-попул. літ.);
// Про яблуко, особливо кисле.
Із'їв Адам із Євою кислицю, А нам прийшлось за їх [них] оскому проганять (П. Гулак-Артемовський);
Німий .. дістав .. холодну червонобоку кислицю і став їсти, важко рухаючи враз отерплими щелепами (Григір Тютюнник);
* У порівн. Дочка [Латина] була зальотна птиця..; Червона, свіжа, як кислиця, І все ходила павичем (І. Котляревський).
Словник української мови (СУМ-20)