кишіти
КИШІ́ТИ, ши́ть, недок.
1. Безладно рухатися в різних напрямах; комашитися, роїтися (про безліч комах, тварин, людей і т. ін.).
Куди не глянь, під кожним кущиком, листочком кишать коники, комашня (О. Стороженко);
На подвір'ї, в осінній мряці, кишіли люди (М. Коцюбинський);
Річка там не те що в нас, жабі по коліно, а широка, з піщаним дном, раків повно, кишать, можна руками ловить (В. Близнець).
2. ким, чим. Вміщувати в собі безліч живих істот, що безладно рухаються, бути переповненим ними; бути у великій кількості.
Годин через три будинок Польського знову кишів панством (Панас Мирний);
У цю залу й у цей коридорчик і насипано було повно людей. Вони кишіли купою, один на одному (І. Багряний);
Озеро настільки кишить рибою, що вода нею аж тхне (з мемуарної літ.);
// безос.
Навколо неї кишіло людьми (М. Томчаній);
* Образно. Тобі тільки двадцять сім років, .. круг тебе кишить усіма дияволами спокуси, найвитонченішими .. дияволами (В. Винниченко).
◇ (1) Аж (так і) киши́ть кого, чого – дуже багато.
– Ну, не кендюх! Сидить собі у хаті. А там баришень аж кишить. Збирайсь та ходімо (Панас Мирний);
– На галявині попід дубами безліч слуг, аж кишить (І. Нечуй-Левицький);
Моряки любовно називали його Щуровичем – на честь .. гризунів, якими аж кишить будь-який порт на світі (О. Авраменко).
Словник української мови (СУМ-20)