киюра
КИЮ́РА, и, ч.
Збільш. до кий¹ 1.
Узяв [Денис] з собою добру киюру й завидна ще подався з дому (Б. Грінченко);
На світло виступив Махтей, бородатий велетень у свиті, в смушевій з бляхою шапці і з киюрою в руці (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)