кладовище

КЛА́ДОВИ́ЩЕ, а, с.

Місце для поховання померлих; цвинтар.

Любка повела батька на кладовище й показала йому могилу над Нимидорою (І. Нечуй-Левицький);

Знайоме старе кладовище. Тi ж самi стежки помiж могилками, тiльки тепер вони заросли морiжком i де-не-де – безсмертники (Б. Антоненко-Давидович);

Наступного дня поховали Вірцю на тихому сільському кладовищі (Л. Дмитерко);

Саме тут, на кладовищі, не думалося про смерть, бо тут переплелися безсмертя і життя (О. Іваненко);

Сучасні кладовища, як правило, розташовані поза містами й мають велику кількість захоронень (з наук.-попул. літ.);

* У порівн. Незабаром частина виноградника виглядала, як кладовище, вкрите могилками (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. кладовище — (місце для поховання померлих) гробовище, (біля церкви) цвинтар, (стародавнє) могильник.  Словник синонімів Полюги
2. кладовище — кла́дови́ще іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
3. кладовище — КЛАДОВИСЬКО, гробовище, цвинтар, гробки, могилки, анал. некропіль, (у розкопах) могильник.  Словник синонімів Караванського
4. кладовище — Те саме, що цвинтар  Словник церковно-обрядової термінології
5. кладовище — Гробки, гробовисько, гробовище, дідинець (місце навколо церкви, де поховані предки), катакомба (підземне кладовище), кладобище, кладовисько, курган, мавзолей, меморіал, могила (насип над похованням), могилки, могильник, моглиці, некрополь, погост...  Словник синонімів Вусика
6. кладовище — [кладовиешчеи і кладовишчеи] -шча, м. (на) -шч'і  Орфоепічний словник української мови
7. кладовище — -а, с. Місце для поховання померлих; цвинтар, гробовище (у 1 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
8. кладовище — КЛА́ДОВИ́ЩЕ (місце для поховання померлих), КЛА́ДОВИ́СЬКО, ГРОБОВИ́ЩЕ рідко, ГРОБКИ́ діал., МОГИЛКИ́ діал.; ЦВИ́НТАР (перев. при церкві); ЦЕРКОВИ́ЩЕ заст. (при церкві); ПОГРЕБИ́ЩЕ діал.  Словник синонімів української мови
9. кладовище — Кла́до́ви́ще, -ща, -щу, -щем; -до́ви́ща, -до́ви́щ  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. кладовище — КЛА́ДОВИ́ЩЕ, а, с. Місце для поховання померлих; цвинтар, гробовище (у 1 знач.). Любка повела батька на кладовище й показала йому могилу над Нимидорою (Н.-Лев., II, 1956, 257); Наступного дня поховали Вірцю на тихому сільському кладовищі (Дмит.  Словник української мови в 11 томах
11. кладовище — Кладовище, -ща с. Кладбище. На шлях дивлюся та на поле, та на ворону на хресті, на кладовищі. Шевч. Опівночі дивиться — йде з кладовища гурба мерців. ЗОЮР. II. 43.  Словник української мови Грінченка