клейноди
КЛЕЙНО́ДИ, ів, мн. (одн. клейно́д, а, ч.).
1. заст. Коштовності, самоцвіти.
Ліпша мудрість за перли, і не рівняються їй всі клейноди! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
[Хуса:] Мати вражається, коли в її клейноди невісточка кохана не вбереться (Леся Українка);
З тих багатств, що тут знайшов я, з тих клейнодів і прикрас, Кожен з вас хай стільки візьме, скільки зможе взять за раз (М. Бажан, пер. з тв. Ш. Руставелі);
* Образно. Клейнод уроди на губоньках твоїх ще червоніє (Ганна Барвінок).
2. тільки мн., іст. Відзнаки та атрибути влади української козацької старшини XVI–XVIII ст. – корогва, бунчук, булава, пірнач, військова печатка, литаври, духові труби і т. ін.
– Возьміть мої гетьманськії Клейноди, панове (Т. Шевченко);
У січовий круг увійшли кошовий, писар і суддя з усіма клейнодами (О. Довженко);
Народ вручає обраному полковнику клейноди, як символ козацької влади (І. Пільгук);
Кошовий і старшини у святковому одязі, з клейнодами зустріли посольство на майдані перед фортецею (В. Малик);
* У порівн. Під пахвою він поважно тримав, як клейнод, брезентового портфеля (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)